Пацієнтка, про яку згадала у своїй розповіді Катерина Дмитренко, належить до спільноти «Афіна. Жінки проти раку». Тож ми попросили Юлію поділитися своєю історією, щоб підбадьорити онкоодужуючих.
«2004 року у мене діагностували рак молочної залози. Після операції ставили другу стадію, але хвороба швидко прогресувала. Лікар сказав, що варіанти хіміотерапії, які є в сьогоднішніх протоколах, мені не допоможуть, і порадив спробувати потрапити в клінічні дослідження нових препаратів. Тоді у Дніпрі тільки починали проводити такі дослідження. Мені пощастило, і з грудня 2004-го по травень 2005-го я пройшла 24 щотижневих курси хіміотерапії. Назви ліків, які мені тоді капали, вже не пам"ятаю.
Лікування допомогло, я продовжувала жити і працювати, обстежувалася за графіком. Але в 2008-му хвороба повернулася - активізувалися 2 вогнища в легенях. Мене знову взяли в клінічні дослідження. Трохи більше року я отримувала таргетну терапію - 20 крапельниць авастину.
Хвороба відступила, і уже 10 років я в ремісії. Проходжу раз на рік комп"ютерну томографію, періодично вживаю вітаміни, селен. Як і раніше, працюю у службі безпеки - сидячи за комп"ютером, стежу за зображеннями з відеокамер.
Знаю, що багатьох цікавить питання харчування. Спочатку я дотримувалася дієти, а зараз їм що хочу. Солодким не захоплююся, чай і каву п"ю без цукру. До хвороби не вживала спиртного, а тепер у свята дозволяю собі келих вина, люблю кагор. Раніше займалася фітнесом і відвідувала басейн, це допомагало контролювати вагу, а зараз лінуюся, до того ж це стало занадто дорогим задоволенням. Про хворобу нагадує лімфостаз, ніяк не вдається його позбутися. Але в цілому живу повноцінним життям.
Життєву наснагу я черпаю в дітях, онуках і у захопленнях. 2009 року, під час лікування мого рецидиву з сім"ї пішов чоловік, з яким ми прожили 32 роки. Щоб відволіктися, з подругою поїхали в Карпати, і там натрапили на дивовижну церкву. У ній було так добре, що хотілося ходити босоніж, і я звернула увагу, що майже всі ікони вишиті. Коли повернулася додому, спробувала вишивати і швидко втягнулася. Це заняття приносить мені задоволення і заспокоєння.
У той же період подруга розповіла мені про організацію «Журавушка», створену в нашому місті жінками в онкодіагнозі. Я приєдналася до них. Два рази на місяць у четвер ми збиралися на групові заняття з психологом, також можна було ходити на індивідуальні заняття. Мені це дуже допомогло пережити душевну кризу. А згодом я так захопилася, що стала керівником «Журавушки». Ми з дівчатами зустрічаємося, спілкуємося, ділимося проблемами, разом відзначаємо свята в «Пузатій хаті», ходимо відвідувати пацієнток у відділення.
«Журавушка» існує уже 17 років. Запрошуємо жінок з Дніпра і сусідніх населених пунктів приєднуватися до нас. Телефонуйте і приходьте на наші зустрічі, будемо раді».
Дніпропетровська обласна громадська організація "Журавушка";
тел(095)609-49-82
コメント