Дослідження на тваринах, зокрема на мишах, показали, що існує зв'язок між стресом і швидкістю росту ракової пухлини. Та чи стосується це людей?
У одному з експериментів мишам пересаджували ракову пухлину. А їхню клітку поміщали на платформу, що крутиться, створюючи стресове середовище. У результаті дослідники виявили тісний зв'язок між кількістю обертів і темпами росту пухлини.
А як щодо людей?
По перше, йшлося про індуковані (насаджені) ракові пухлини. Тобто не розглядається саме поява раку у тварин внаслідок стресу.
По друге, насаджені пухлини були викликані вірусом, а у людей рак виникає здебільшого через спадкові чинники та природні канцерогени.
Тобто це дослідження мало стосується людей.
Звісно, були проведені інші дослідження з людьми на виявлення зв'язку між стресом та раком.
Одні з них були ретроспективні. Люди, які вже захворіли на рак, свідчили про пережиту стресогенну подію. Деякі ці дослідження підтверджували зв'язок.
Але не поспішайте робити висновки, адже ці дослідження не є надійними. Свідчення людей не є абсолютно достовірним джерелом інформації за мірками науки.
Інші поодинокі експериментальні дослідження теж не показали зв'язку між раком та стресовими подіями.
Як щодо недосипання та порушення режиму сну?
Вчені виявили, що жінки як десятки років працювали у нічну зміну мали підвищений ризик раку грудей.
Однак цей факт не стосується стресу через недосипання. Зміна робочого графіку різко скорочує рівень мелатоніну - чутливого до світла гормону. Саме його нестача і провокує появу раку.
Чи збільшується ризик захворіти на рак через пригнічення імунітету внаслідок стресу?
Ні. Довели, що лише мізерна кількість людей з сильно пригніченою імунною системою (наприклад через СНІД), хворіє на рак.
Окрім двох досліджень одного виду раку, ми не маємо доказів того, що стрес підвищує ризик появи раку.
Щодо рецидиву раку - тут теж було вкрай мало досліджень і жодне з них не показало міцного зв'язку між стресом і рецидивом.
Як щодо перебігу хвороби?
Якщо порівняти пацієнтів, які були оптимістично налаштовані на боротьбу з раком з тими хто впав у депресію, заперечував хворобу, замкнувся в собі, то перші прожили довше, враховуючи важкість захворювання.
Такий висновок надихнув дослідників на ще один експеримент.
Жінок, яким щойно поставили діагноз метастатичного раку молочної залози, поділили на дві групи.
Першій надавали стандартне лікування.
Друга група, окрім лікування, проходила інтенсивну групову терапію, яка мала б знизити психологічний стрес у пацієнток.
Терапія дала приголомшливий ефект, вона збільшила тривалість життя в середньому на 18 місяців.
Натомість повторний експеримент у 1990-х роках не показав такого результату. Чому?
Роберт Сапольскі пов'язує це із зменшенням табу на тему раку. Пацієнтки могли вільно розповідати про свою хворобу на відміну від пацієнток експерименту 1970-х років.
Що ж тоді тут спрацювало? Професор Сапольські вважає, що підтримка членів групи допомагала пацієнткам проходити лікування вчасно та більше дбати про себе. Прості питання "Ти сьогодні їла?" чи "Ти приймала свої ліки сьогодні?" продовжували тривалість життя.
Отже, немає достатньо якісних досліджень, які б підтвердили виникнення чи рецидив раку внаслідок стресу. Схоже, що й стрес під час лікування також не погіршує ситуації.
Але важливо знаходити людей, які нагадають про лікування і підтримають. Тому приєднуйтеся до нашої спільноти - ми завжди поруч. https://linktr.ee/athena_wac
За матеріалами книги Роберта Сапольскі "Чому зебри не страждають на виразку?"
Comments